24 серпня - День незалежності України
УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ у датах
На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів Указом Президента України у 2004 році встановлено День Державного Прапора України, який відзначається щорічно 23 серпня. Наш стяг є одним із державних символів країни, відбиває національні традиції, ідентифікуючи певну територію.
Наступного дня, 24 серпня, Україна відзначає День Незалежності, найбільше державне свято. Воно встановлене на честь виняткової історичної події – ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР Акта проголошення незалежності України.
Україна відзначає 35-у річницю проголошення незалежності
День незалежності України відзначається на честь ухвалення Верховною Радою УРСР у 1991 році Акта проголошення незалежності України – політико-правового документа, який засвідчував новий статус Української держави. До цього найвизначнішого, доленосного дня в історії нашої держави привела низка історичних подій, які відбулися в Україні у XX столітті.
Уперше у XX столітті незалежність України було проголошено 22 січня 1918 року - IV Універсалом Української Центральної Ради. Держава проіснувала 3 роки. То був час неперервної боротьби за її збереження. Уже тоді Україна мала всі ознаки держави: територію, окреслену кордонами, герб, військо, грошову систему, мову, налагоджені дипломатичні відносини з іншими державами.
3а рік - 22 січня 1919 року - відбулася не менш вагома подія - об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Об’єднання УНР і ЗУНР продемонструвало можливість цивілізованого демократичного збирання територій в єдину суверенну державу. Через низку зовнішніх (війна на кількох фронтах) і внутрішніх (неготовність політичної еліти) причин ця державність була нетривкою. Проте сам факт існування незалежної соборної держави відіграв вирішальну роль у подальшому розвитку українського визвольного руху.
Знову українська держава постала 15 березня 1939 року. Коли проголошували незалежність Карпатської України, з трибуни Сейму лунали такі слова: «Наша Земля стає вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, є й хоче бути УКРАЇНСЬКА. І коли б навіть нашій молодій Державі не суджено було довго жити, то наш Край залишиться вже назавжди УКРАЇНСЬКИЙ, бо нема такої сили, яка могла б знищити душу, сильну волю нашого українського народу».
У 1939 році українці на Закарпатті першими в міжвоєнній Європі зі зброєю в руках стали на захист своєї свободи проти одного із союзників Німеччини — Угорщини. У результаті боїв утрати січовиків становили до 6 тис. убитих, поранених і полонених. 18 березня угорські війська окупували більшу частину території Карпатської України. Історія Карпатської України стала однією зі сторінок боротьби українців за встановлення державності.
30 червня 1941 року у Львові Організація українських націоналістів (ОУН(б)) проголосила Акт відновлення Української Держави. Визвольна боротьба охопила територію західних областей, Житомирську та західні райони Київської області, де представники ОУН (похідні групи) проголошували Акт на велелюдних зборах. У відповідь нацисти масово арештовували українських патріотів. Зважаючи на це, ОУН перейшла в підпілля й започаткувала антинацистський рух опору, а вже наприкінці 1942 року було створено Українську повстанську армію.
Наміри мати власну державу визрівали у творчості шістдесятників, у правозахисному й дисидентському рухах, у прагненнях мільйонів українців. А вже наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років стрімко розвивався масовий національно-демократичний рух, на який суттєво вплинула, зокрема, аварія на Чорнобильській АЕС.
24 серпня 1991 року прийнято Акт проголошення незалежності України, схвалений Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. На Всеукраїнському референдумі українці підтвердили прагнення жити в незалежній державі. 90,32% виборців ствердно відповіли на запитання в бюлетені: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». У Криму ідею незалежності України підтримали 54,19% виборців, у Донецькій області — 83,90%, у Луганській — 83,86%. Референдум засвідчив, що джерелом української державності є воля народу, він запобіг реанімації СРСР у формі угоди про Союз суверенних держав.
Наші пращури з незапам’ятних часів мріяли бути господарями на своїй землі, адже для українців свобода і гідність, право розпоряджатися власною долею завжди були основоположними цінностями. Але наші різношерсті недруги, починаючи із сивої давнини, дотримувалися іншої, діаметрально протилежної думки. Будь-який рух українців до свободи намагалися придушити. Жорстоко придушити. І так було впродовж століть.
Як РФ намагалася знищити незалежність України?
Великоросійський реваншизм почав агресивно самостверджуватися в 2000 році з приходом на посаду президента РФ путіна. Саме він назвав розпад СРСР найбільшою катастрофою XX століття, а відповідальність за це поклав на демократичний світ, який, на його переконання, підірвав радянську економіку.
Понад два десятиліття, що передували широкомасштабному вторгненню в Україну, Росія організовувала та втілювала різні провокації, економічні та інформаційні війни. Протиріччя між Україною та росією за Крим розпочалися в 1992 році. Тоді РФ всіляко перешкоджала остаточному переходу Чорноморського флоту під контроль України. Звинувативши Україну в присвоєнні флоту, РФ розпочала процес відокремлення Криму від нашої держави, вдаючись, зокрема, до провокацій та антиукраїнських інформаційних кампаній. Лише після того, як в 1994 році Україна ввела в Крим підрозділи Національної гвардії України та прикордонні війська, ситуація стабілізувалася.
Восени 2003 року вона розпочала будівництво греблі до українського острова Тузла в Керченській протоці. Це була спроба зазіхання на українську територію. Україна зробила все можливе, аби захистити свою територіальну цілісність. Тоді до війни не дійшло: після телефонної розмови Леоніда Кучми із путіним РФ зупинила будівництво. Але це стало “репетицією” до захоплення Криму в 2014 році.
Новий виток ескалації російсько-українських відносин спровокували вибори Президента України 2004 року, які завершились масовими протестами, що увійшли в історію під назвою Помаранчева революція. Кремль тоді зробив спробу розколоти Україну через так званий Всеукраїнський з'їзд депутатів Верховної ради АР Крим, місцевих рад усіх рівнів у Сєвєродонецьку (Луганська область). Однак СБУ запобігла поглибленню сепаратистських процесів.
Тоді розпочався економічний тиск на нашу державу, передусім шантаж припиненням постачання газу. Під повний або частковий контроль російського капіталу потрапили галузі зв’язку і телекомунікації, частина банківського сектору тощо. Одночасно розгорталася й інформаційна війна, спрямована на поглиблення розколу в українському суспільстві та посилення недовіри до демократичної влади.
Російська експансія активізувалися в 2010 році після приходу до влади Віктора Януковича. 21 квітня 2010 року він і тодішній президент РФ мєдвєдєв підписали так звані Харківські угоди, якими продовжили термін перебування російського флоту в Україні. Це мало стати стартом спецоперації зі встановлення повного контролю над Україною. Спецслужби РФ активізували агентурні мережі в Україні. На українську аудиторію транслювалися міфи про єдність народів і про переваги приєднання України до Росії.
Нині путін активно експлуатує основні міфологеми часів холодної війни. Агресивне протистояння із Заходом подається як відновлення геополітичної величі росії. Стрижнем путінської моделі є культ лідера і його монополія на владу. Це забезпечується численними силовими органами та репресивно-каральним апаратом, ручними засобами масової (дез)інформації. Вони разом із войовничою пропагандою сприяли встановленню повного контролю над політичним життям в росії, виборчими процесами, економікою, обмеженню прав регіонів і народів, прав громадян на свободу думки та мирні протести.
Канали поширення пропаганди не обмежуються ЗМІ. Підключили також кінематограф, шоу-бізнес, книговидання – практично весь культурний простір працює на демонстрацію російсько-української спільності або вторинності України. Всі “рупори” пропагують “обраність” росіян, їх унікальність як «старших братів» у рамках ідеологічної концепції «руского міра». Саме вона легітимізувала право росіян втручатися у справи сусідніх держав, зокрема України, через буцімто «нерозривну єдність» з Москвою, спільну історію, російську мову, культуру та православну віру.
РФ розгортає свій імперський проєкт. Його ключовою передумовою є поглинання України, наших матеріальних та людських ресурсів. Крім того, путіним керує страх перед європейською Україною. Переваги та успіхи демократії в Україні стануть антитезою путінській росії, покажуть громадянам росії безвихідь, в яку їх загнав державний олігархат. Євроатлантичний вибір України, її курс на європейську інтеграцію є викликом особисто для путіна, оскільки може розвіяти вибудований ним образ успішного президента росії.
А ще путіну потрібна українська історія. Спадщина середньовічної Русі, центром якої був Київ, і землі сучасної України є вагомими елементами російського імперського міфу. Саме тому путін прагне забрати в українців право на власне минуле і власну ідентичність.
За роки неоголошеної проти нас війни ми багато що збагнули і багато чому навчилися. Абсолютна більшість мешканців України зрозуміла, хто наш ворог, позбувшись останніх ілюзій.
В історії взаємин московії та України історики нарахували близько 30 воєн. Але всі попередні не коштували k@ц@nHі так дорого, як теперішня.
Сьогодні українські воїни віддають своє життя за незалежність нашої держави. І хочеться вірити, що це остання війна з московитами. І закінчиться вона нашою перемогою. На неї чекають десятки мільйонів наших пращурів, котрі гинули за інтереси російської імперії, котрі померли голодною смертю у 1932–1933 роках, в концтаборах ГУЛАГу. Пам’ятаймо про це!
